Сторінка:Грушевський М. Ілюстрована історія України. 1921.djvu/123

Цю сторінку схвалено

другого татарського походу князї йдуть в ростіч, як горобці кождий сам про себе, — хоч при першім приході (1223) вміли стати одностайно.

107. Галицько-волинська держава XIII — XIV в.

Потім минув рік. З кінцем 1240 р. Татари перепочивши в степах, рушили на захід, і першим ділом приступили під Київ та обложили його своїм величезним табором. Страшенне вражіннє робила ся хижа і дика орда. Від рипу возів, від реву верблюдів та іржання кінських стад не чути було голосу в місті оповідає лїтописець. Але не вважаючи на се страшенне пригнобленнє, Кияне, побачивши по Переяславцях і Чернигівцях, що чекає їх, сміло взяли ся до оборони під проводом воєводи Дмитра, присланого сюди Данилом. Бату приступив від Дніпра і поставив тут свої тарани до розбивання мурів. Татари взагалі були досить зручні в облозі городів. День і ніч неустанно били вони в стіни, стіни почали валити ся, люде під проводом Дмитра кинули ся боронити пролому, і страшно було бачити, як ломили ся списи, як розбивали ся шити і світ затьмив ся від стріл — каже сучасник. Оборону відбито. Татари здобули мури. Втомлені тяжкою битвою відпочивали вони потім цілу добу. Користаючи з сеї перерви, Кияне напружили всі свої сили, поставили укріплення наоколо церкви Богородицї Десятинної старої Володимирової катедри, і сюди