сина. Володимиру потім одначе удало ся втїкти з вежі: нарізав собі з полотна полос та скрутив з них шнури; за помічю Нїмців і Поляків вернув ся він до в Галичини і тут люде, покуштувавши угорського пановання прийняли його радо. Він княжив спокійно до смерти, але як умер, Роман таки вернув ся до своєї гадки — заволодіти Галичиною. Бояре сим разом його вже не кликали: мабуть спробувавши його правлїння попереднього разу, не мали охоти кликати в друге, бо не хотїв їм іти в лад. Але Роман узяв помічне військо від своїх свояків польських князїв, і з ними року 1199 війшов у Галичину. Сим разом він був уже обережнїйший, не пускав з рук Володимира, і з часом, як иньші князі повимирали то що, цїла Волинь разом з Галичиною в 1230-х роках зєднала ся в руках Романових синів в одну велику, сильну, богату, обєднану державу, яка могла б притягнути й дальші українські землї, як би не ріжні перешкоди.
._102-3.jpg)
Для самого Романа була добра нагода взяти Київ в свої руки — під час тих усобиць, які заварили ся на Українї з Всеволодової інтриґи. На Українї тодї, після того як Роман засїв у Галичі, покладали на нього великі надїї, як на князя смілого, енерґічного, удатного. Він прославив ся своїми побідними походами на Литву, що дуже докучала тодї північним українським землям, і на Половцїв. Про приборканнє Литви довго потім ходили ріжні оповідання; пізнійший литовський історик Стрийковський оповідає переказ, як то Роман, мстячи ся Литві, уживав литовських полонянників до тяжких робіт, до оранки, так що котрийсь Литвин, навчивши ся нашої мови, сказав приказку, яка потім задержала ся на довго: „Ой, Романе, Романе, лихим живеш
