Сторінка:Грушевський М. Ілюстрована історія України. 1921.djvu/114

Цю сторінку схвалено

До тогож суздальські князї, потомки молодшого Мономаховича Юрия (предки пізнїйшої московської династиї), осївши ся на Поволжу, умисно старали ся ще більше підірвати Київ, щоб його князї не мали значіння, а їм щоб бути найпершими князями. Син Юрия Андрій, користаючи з того, що князї на Українї пересварили ся, вмішав ся в їх сварки і в 1169 р. післав умисно своє військо на Київ, щоб його при тій нагодї яко мога знищити, і військо се, здобувши Київ, справдї немилосердно знищило його: кілька день грабували місто, церкви, монастирі, не жалуючи нїчого: забирали з церков ікони, книги, ризи, дзвони навіть здіймали, везли до себе, в північні краї; людей убивали й забирали в неволю. І потім в Київі Андрій умисно садовив князїв незначних, аби його тим понизити. Пізнїйше, як на Українї трохи було утишило ся (в 1180-х роках) і головні претенденти на Київ — Святослав чернигівський і Рюрик Ростиславич (з Мстиславичів), подїливши між собою Київщину, стали жити в, згодї, тодї знов брат Андріїв Всеволод умисно розсварив українських князїв, напустив на Рюрика йога зятя Романа і чернигівських князїв і збив таку бучу, що знов Київ пограблено і знищено немилосердно (1203 р.), і коло нього звела ся така борня, що справдї трудно було всидїти кому небудь в Київщинї.

Після сього Київ упадає вже зовсїм і пізнїйший татарський погром не богато доправив по тих домашнїх погромах.

Упадало українське житє на Поднїпровю:

Гей застогнав, братя, Київ тугою, а Чернигів напастьми,
Розлила ся туга по Руській землї,
Печаль сильна тече через землї Руські —
А князї самі між собою коромолу ковали,
А погані з побідою набігали на Руську землю —

співав співець Слова о полку Ігоревім, бачучи той упадок.

Уже, братя, невесела година повстала,
Уже пустиня силу покорила!
Встала, обида в силах Дажбожого внука[1]
Нема князям на поганих сили:
казав брат братови: се моє і те моє теж,
І почали князї про мале — „се велике“ казати,
Самі на себе коромолу ковати,
А погані з усїх сторін з побідою на Руську землю прихождали.
Ой стогнати Руській землї,
Спомянувши першу годину та перших князїв —
Ой старого Володимира
Не мож було пригвоздити до гір київських...[2]
А тепер одні стяги стали Рюрикові,
А другиї Давидові...[3]


  1. Дажбожий внук — поколїннє бога сонця, значить тут народ руський, український.
  2. Зарадив би кождому лихови.
  3. Нема згоди між князями.