нигівщиною). Тому Переяславцї надумали брати собі князїв з суздальської династиї (молодшої лїнїї Мономаховичів). Суздальські сторони були далеко, прилучити до них Переяславщину не було можна, і Переяславцї під управою суздальських князїв жили своїм осібним житєм. Мали тепер ту невигоду, що в своїй боротьбі з степовиками і в иньших пригодах не могли рахувати на поміч сусїднїх князів київських або чернигівських; але Переяславцї готові були навіть зносити половецьку біду (хоч їм вона давала ся найбільш узнаки), але за те жити своїм самостійним житєм.
._98.jpg)
Лекше було глухій, в полїських лїсах та болотах захованій Турово-пинській землї: край хоч бідний і неродючий, був затишний від ворогів своїх і чужих, і лекше міг від них оборонити ся. Наскучивши, що київські князї ними перекидають ся, посилаючи то того то сього їм у князї, Турівцї в 1150-х роках винайшли свого „отчича“, потомка Святополкового: бо Святополк був турівським князем колись. Сей „отчич“ засїв в Турові, і хоч як київські князї його заходили ся відти вибити (двічи великим походом ходили), таки не здужали
