33. Землї-князївства. Першою віддїлила ся, і то найбільш різко — Галичина, під властю Ростиславичів, внуків Володимира, Ярославового сина, що то ходив останнїм походом на Царгород. Мабуть Ростислав по смерти батька одержав Галицьку волость, але потім його висадали відти дядьки і він умер, у далекім Тмутороканї. Галичина і Волинь разом дістали ся Ярополкови, сину Ізяслава київського.
Але сини Ростислава Рюрик, Володар і Василько, виросши стали доходити батьківщини і кінець кінцем докучили так Всеволодови, що він відобрав їх батьківські волости від Ярополка Ізяславича і віддав Ростиславичам (коло р. 1085). По сїм Ростиславичі міцно осїли ся на батьківщині, подїливши її між собою: західню частину з Перемишлем узяв Рюрик, середню (з столицею в Звенигородї) Володар, полудневу (столиця в Теребовлї) — Василько. Ярополк пробував борюкати ся з ними, та наложив головою: казали, що котрийсь з Ростиславичів наслав на нього убійника.
._96.jpg)
Бувши енергічними, відважними, здатними полїтиками Ростиславичі потрапили оборонити сю українську закраїну від усїх ласих сусїдських рук — від Поляків і Угрів, і від своїх же свояків, волинських та київських князїв, що хотїли Галичину прилучити назад до Волини та до Київщини. Син Володаря Володимирко, князь проворний і хитрий, ще більше скріпив сю землю, повигонявши братаничів і всю зібравши в своїх руках. Галичина і без того була велика, добре загосподарена країна, бо сюди не сягали половецькі напади анї княжі усобицї, і через те богато людей переходило туди з иньших українських земель. Тепер же зібрана в одних руках, стала найсильнїйшою
