ському митрополитови, і владики та вище духовенство в значній части виходили з Київа. З одного Печерського монастиря (заснованого в другій половині XI в. і розвиненого особливо при ігумені Феодосії, що зробив з нього найбільше огнище чернецтва на цілу Руську державу), рахували кілька десять епископів, шо вийшли відси на ріжні епархії. Все се, невважаючи на відокремленнє земель і ріжні вїдміни в їх житю, далї звязувало певною внутрішньою звязею та одностайністю землі Руської держави, особливо українські, зближені племінними звязками, географічною близькістю і всякими иньшими звязями. За сї два столїтя — від другої половини XI і до середини XIII віку власне росте й виростає ся внутрішня звязь, не вважаючи на розклад полїтичний, на відокремленнє земель та ослабленнє тої власти, що мав над ними давнїйше київський князь.
._95.jpg)
Ярославові сини і внуки, які засїдали на київськім столі в другій половинї XI і в першій половині XII в., силкували ся яко могла затримати отсей розклад Київської держави, запобігти отому відокремленню земель. Сї їх силкування трохи припиняли, трохи запізняли те відокремленнє, та кінець кінцем воно все таки поступало все більше наперед.
