жаняям тодішньої інтелігенції, зорганізованої в релігійній організації Католицької Церкви захопити в свої руки світську владу і, усунувши здеґенероване феодальне лицарство, стати скрізь на його місце правлячою національною аристократією. Але довга боротьба між панами і імператорами, хоч мала свої Каносси, все ж таки закінчилась перемогою імператорів в світі реальному і великим моральним відродженням Католицької Церкви та перемогою тодішноьї інтелігенції в світі духовому“. (“Листи“, стор. 148).
Та вернімо до демократичного проводу. В такий спосіб на чоло суспільної організації вибивається нова провідна аристократія партійна, яка є виразником кожної демократії.
Якщо ми визнали клясу, як спільноту виробників зв'язаних між собою спільними засобами продукції матеріяльних і духових цінностей, та спільною культурою, то партію треба визнати, як спільноту ні матеріяльно, ні духово між собою не пов'язану, спільноту мінливу — не стабільну.
Коли, скажемо, для ясности хліборобську клясу творять хлібороби, а робітничу робітники, що є природно, то хліборобську чи робітничу партію творить, звичайно, соціяльна мішанина з хліборобів, інтелігентів, робітників, і т. р., т. зн. людей різних засобів продукції різного способу думання і тому нічим між собою не пов'язаних, крім отого вірую, себто чистою абстракцією.
Така метода організації, в протилежність класовій, не має під собою органічної — ні матеріяльної, ні духової — бази, наприклад, в Україні ідеї і методи Маркса, тому вона штучна, надумана, стоїть над життям, нагинає його до себе, а не з нього, як клясова ідея і метода, народжується.
І коли клясова провідна верства з цілою клясою несе реальну і моральну відповідальність за свою роботу, бо прив'язана територіяльно, як, наприклад, наші хлібороби, що за помилки жорстоко заплатили майном і життям, то партійна провідна верства ніякої реальної відповідальности не несе, лише моральну, що при широкій інтерпретації цього поняття в мішанім суспільстві, спричинює в цьому основному для кожної роботи факторі — хаос, а то й звичайну безвідповідальність.
Ілюструвати це можна багатьома прикладами.
Розглянувши три методи організації суспільства“ структуру, творчі і руйнуючі прикмети, приходимо до висновку, що клясова система спроможна створити сильне, стабілізоване і в той же час здібне до розвитку суспільство, яке єдине може стати устояною внутрішньою основою кожної держави.
Тим більше в Україні, де ще і сьогодні, без огляду на занепад, найсильнішою є хліборобська верства, нащадки колишньої козацької клясократії, яку не знищили і не знищать методи московської охлократії.
Оглядом цих трьох методів суспільної організації, за браком часу, на жаль, поверховним, закінчимо цю скромну доповідь про соціяльну стабілізацію, на кінці якої
