ливо цю методу удосконалили та застосували на всіх підбитих теренах большевики. Вони силою і терором винищили в Україні всі суспільні сполучення, і таким чином масу української людности атомізували на окремі суспільно-безправні одиниці, ніякими громадськими нормами між собою не пов'язані, і тим поставили просто орієнтальну межу між тими, хто править і тими, ким правлять — між суспільною аристократією і пасивними масами.
Знаменним є факт, що большевики залишили в Україні українські політичні форми, хоч-би і показові, але українські суспільні форми вони грунтовно і безоглядно винищили, не лишаючи навіть видимости, бо на перешкоді до організації України охлократичною методою стояли якраз українські форми суспільної організації, що витворились у нас підо впливом християнського Заходу — лицарською організацією козацтва, Литовським Статутом, Маґдебурським Правом, тощо.
Так в Україні був прочищений шлях до необмеженого панування активної меншости над пасивною більшістю, панування московської охлократії над українським народом.
Охлократичною методою можна досягти абсолютної стабілізації суспільства, але лише в примусових, мертвих формах, накинених згори. Щоб цього досягти, охлократична система недопускає внутрішнього розвитку та сильно обмежує рух суспільства. Вона мов залізними обручами сковує цілу суспільну структуру, а щоб вона, в силу при родного росту, не розсадила її з середини, вона її руйнує, позбавляє можливосте їй розвиватись.
Не за такою методою організації українського суспільства шукає Липинський. Він шукає методи, якою можна стабілізувати українське суспільство, оперти його якраз на протилежних засадах — на вільному внутрішньому розвитку громадянства, який би оформив ся в клясовій організації.
Таку методу він знаходить і називає її клясократичною.
Взаємини, що їх ця метода витворює між активними і пасивними елементами нації — органічні.
Коли ми означили охлократію, як методу організації спільноти, яка ще знаходиться в примітивному стані, чи доведена до такого стану, то клясократія є методою організації суспільства вже здиференціованого — за різними засобами продукції.
Що ж розуміє Липинський під клясами, які мають повстати в наслідок примінення клясократичної методи організації суспільства?
“Кляс“, каже він на 193 стор. “Листів“, це органічний колектив однаково працюючих, зв'язаних між собою родів — семейств“.
Дещо поширюючи цю дефініцію кляси, її можна зформулювати так: Кляса, це організована, свідома своїх завдань група виробників, зв'язаних між собою спільним побутом та характером виробництва матеріяльних і духових цінностей та в наслідок цього посідаюча спільну матеріяльну і духову культуру.
Я в дефініцію кляси вводжу моменти організації й свідомости, бо Липинский не згадує про них, хоч
