країнській суспільній стабілізації. В такий спосіб досягається роз'єднання. З цього часу українські суспільні відносини зрівноважуються лише тим козацьким станом, який врятувався від кріпацької неволі. Закінчився цей процес нищенням української соціяльної структури колективізацією сільського господарства та повним винищенням, або поневоленням, інших соціяльних груп.
Після ліквідації козацької держави вже недоводиться говорити про організовані українські форми суспільної стабілізації, лише про форми стихійні, т. зн. такі, що підсвідомо, без участи волевого чинника, нуртують в середині суспільства, не набираючи тих чи інших форм.
На вступі я вже зазначив, що соціяльна стабілізація буває стихійна або організована за формою і органічна, або механічна, за змістом.
Нормально розбудоване суспільство є тоді, коли його стабілізація є організована за формою і органічна за змістом.
Так було організоване українське суспільство в полковій організації за Козацької Держави. Ця організація мала свої хиби, але була це стабілізація організована і органічна, бо оперта на однородности побуту, культури, світогляду, праці її членів, однородности, яку ми сьогодні називаємо клясократичною.
З заником полкової організації українська суспільна стабілізація втратила організовані форми, але не втратила органічного змісту, бо не перестала бути неорганізованим співжиттям родин і громад в основі якого лежить спільність культури, світогляду, праці.
Аж до розкріпачення селян (1861 року) її ядро творять непокріпачені козаки і бідніша старшина, або така, що не забажала стати дворянами, як наприклад, родина Чекаленка.
З упадком кріпацтва ця суспільна група посилюється селянством, яке разом з нею творить нову суспільну групу — хліборобську.
Цей процес, що я його оце означив, відбувався в чисто стихійний спосіб. Відбувався він на приказ внутрішньої життєвої сили, що оформлюється в одному світогляді, побуті, традиції, але без участи ідеї, волі, пляну, і творить те, що ми називаємо національним потенціялом, або стихійною суспільною стабілізацією.
Така стихійно устояна хліборобська маса стала основою цілого українського народу другої половини 19-го століття і перші десятиліття 20-го. Такою вона увійшла в революцію і природно, що завела наші надії. Бо поки до її організації знову не буде застосована, в її модерних формах, клясократична метода, нема надії, щоб вона колись стала стабільною основою українського суспільного ладу, а через ного і Української Держави.
1. Національна аристократія. Цілу проблему організації суспільства Липинський вважає в організації його активних елементів, або — за його термінологією — суспільної, чи національної, аристократії.
