В'ячеслав Липинський походить з мазовецької земельної шляхти, одна лінія якої ще в XVI ст. прозивається ім'ям своєї гніздової посілости в землі Нурській „de abtiqua Lipiny” та в початках XVII ст. виходить в Україну й осідає на Поділлі. Батько В'ячеслава, Казимір, оселюється на Волині, де по своїй матері з шляхетського Волинського роду Бєчковських одідичує село Затурці. Саме в Затурцях, Володимирського повіту, у спольщеній родині Липинських, Казимира і Кляри з Рокицьких, 17 квітня (н. ст.) 1882 р. народився В'ячеслав і тому виховується він у дусі польської культури і традицій. Одначе родина Липинських була немов одним із островів серед етнічного й етнографічного українського моря, що мусіло вплинути на формування молодої душі В'ячеслава.
Спочатку вчиться В'ячеслав у Житомирській гімназії, згодом переноситься до Луцької, а ще пізніше до першої гімназії в Києві. І ось серед української стихії в Києві молодий спольщений шляхтич Липинський чує себе українцем. Поруч з існуючою польською учнівсько-гімназіяльною корпорацією він засновує український гімназіяльний гурток з одних римо-католиків. З уваги на те, що цей гурток попадає в гострий конфлікт з польським, Липинський шукає українських елементів серед зросійщеної православної молоді та кидає клич об'єднання польської корпорації разом з українською в єдиній гімназіяльній громаді за територіяльним принципом, принципом, що пізніше відограє таку колосальну ролю в його державницькім світогляді.
Сама по собі, згідно з його наукою, територія в динамічно-політичнім розумінні — ніщо; свідомість своєї території перетворює її в активну порушуючу політичну силу. Звідси, зі свідомости своєї території родиться патріотизм: любов до своєї землі, до Батьківщини. В основі бут-
