Найбагатшим ґрунтом для розвитку месіяністичної ідеї стала християнська релігія з її виробленим почуттям любови до ближнього. Обраний народ не тільки гідний повести людськість до більшої досконалости, але й має добру волю у випадку потреби взяти на себе І найтяжчі жертви[1]. На ґрунті христіянської релігії В. Липинський висунув ідею про післанництво України в світовій історії. „Суть цієї ідеї, — каже Липинський, — лежить в тому, що дана провідна верства, а за нею і ціла нація, вважають себе покликаними тими вищими силами, в які вони вірять, до виконання наказів цих сил. Яко така, ідея післанництва відограла величезну ролю в постанні і розвитку всіх державних націй, тобто націй, які потрафили свої національні хотіння зреалізувати”[2]. Він переконаний в неминучості виникнення української держави, яка має зайняти місце серед інших світових держав, має виконати „світову місію історичну, яку серед інших націй і держав дав до виконання Великий Бог на Ним створеній землі”[3]
Отже зв'язана з містицизмом месіяністична ідея є основою „здатности до жертв — як каже Липинський — яких всяке здійснювання хотінь та ідей, всяка поважна політична акція вимагає. Політичними творцями можуть бути тільки ті, що жертвують собою за те правдиве, добре, законне, необхідне, в яке вони всією душею вірять”[4]
Звідси й випливає погляд Липинського на релігію і Церкву та їх значення в державі. „Не входячи в саму суть релігії, в її науку і правду, я визнаю, що в громадськім і політичнім житті релігія це добро, яке треба всіма силами берегти кожному, хто хоче організованість, єдність та силу своєї громади (своєї нації і держави) установити і збільшувати. Щодо самої суті релігії, то я вірю в Бога і хочу виконувати його закони, як мене навчила та Церква і та
