думка, занести його нагору в кріслі. М. П. Ципріянович, який найліпше знав наслідки такого вчинку, не встиг зробити якихось протизаходів — він лише побачив, як мимо нього пробігли вниз чотири студенти з кріслом. Був він надзвичайно маломовним і поки спромігся насвітлити свої побоювання, Липинський уже приїхав. Побачивши студентів з кріслом, він повернувся і поїхав додому… Розпачі бідного Ципріяновича не було кінця.
Або ось такий факт: Якось Лилинському погіршало і потрібні були непередбачені видатки. Грошей не було. Тоді Пані Гетьманова перевела якусь трансакцію з своїми дорогоцінностями… Липинський не міг сумніватись, що цей вчинок був викликаний виключно добросердечністю Пані Гетьманової, був щирий і в її стилі, але все ж допомоги він не прийняв…
Крім моєї формальної інститутської праці в бібліотеці, семінарі, обовязкових доповідей для асистента, я, як і всі мої колеґи, працював над своєю власною темою з обсягу найближчого замилування.
Мабуть, з огляду на соціяльну приналежність, з економічних питань мене найбільше інтересували справи сільськогосподарські. Колишній мій професор з цих дисциплін пробував мене переконати, що найліпшою формою землеволодіння в Україні є московська „община“. Він зовсім негативно насвітлював акцію хуторського розселення. Але я на власні очі бачив, як все моє оточення тільки і мріяло про клаптик власної землі, і коли через банк почали парцелювати нерентовні більші посілості, наші хлібороби масово купували землю і виселювались на хутори. Отже може і оправдано, що я критично поставився до твердженнь мого професора. Правда, йому не забракло статистичних даних для підтвердження його думки, але коли я взявся довести протилежну думку, то мені також цих данних не забракло. Я цим був дещо заскочений, але потім, коли довелось ближче ознайомитись з большевицькою статистикою, я побачив, що статистичні дані, це не лише вислід наукових досліджень, але і сумління дослідника…
