Сторінка:Гришко В., Базілевський М., Ковалів П. Вячеслав Липинський і його творчість (1961).djvu/53

Ця сторінка вичитана

Коли ми вертались додому, Лоський мені сказав, що Липинський дуже не любить, як вихваляють цю частину його „Листів“. Він вважав її болючою конечністю. Лоський казав, що Липинський дорого заплатить за нашу сьогоднішню візиту… Та ще і вийшов назустріч, бідкався він. Виявилось, що Липинський такий жест вважає виявом чемности супроти гетьманця.

Признаюсь, що після цієї візити я не дуже вірив Лоському, що Липинський у тяжкому стані і тому його бідканнями не дуже переймався. Я просто думав, що ближче оточення Липинського дуже вже його любить і цінить, і тому перебільшено турбується про стан його здоровя.

Як же я помилявся! Пізніше Лоський перейшов до катедри мистецтва, а мені випало працювати у Липинського на його місці. З цього приводу мені довелось стати ближче до нього. Тоді я побачив його дійсний стан і зрозумів, що він справді грізний, і що цю надзвичайну людину при житті тримає лише шалена сила волі і автосуґерований обовязок супроти України, якого він ще не виконав на цьому світі.

Працював він найбільше лежачи, працював над ідеологічними питаннями; крім того вів велику переписку. І то не так собі листи, а кожний містив насвітлення якогось питання і вимагав напруження думки і волі.

Довелось мені десь читати про те, що, мовляв, листи Липинського, як правило, писав на машинці його секретар Ципріянович. Всі свої листи писав Липинський особисто і лише рукою. Коли не мав найменшої можливости написати листа, тоді писав листівку, але завжди власноручно. Принаймні я не знаю ні одного його листа, писаного машинкою, це він вважав нечемним, так само, як вважав за конечне вийти гетьманцеві назустріч. Таких властивостей у Липинського було більше і це не була поза, лише чин, який виходив з глибокого переконання.

Дуже пригнічували його найменші вияви співчуття. Тут страждала його гордість, він гнітуче переживав те, що хвороба переводила його в катеґорію фізично меншевартної людини. — Якось раз в Інституті чекали Липинського на чийсь виклад. Приміщення Інституту було дуже високо, і комусь, може Д. І. Дорошенкові, прийшла в голову милосердна