дань епохи, пульс якої, щоб не плентатись в хвості, мусить вичути й кожний українець. Примирення з Німеччиною, Японією, Франкістською Еспанією, поява на політичному обрії, багатьох ознак, віщуючих зближення безоглядної боротьби з світовою небезпекою, наказують українцям не розійтися з вимогами нової ситуації.
Нам в історії ніколи не бракувало революційно-анархічної енергії та одвічно не вистарчало елементу традиціоналізму Землі й консерватизму. Перша енергія у нас загонисто звалася поступом, консерватизм — зневажливо реакцією. Настає час ідеологічно підтягнутися, змобілізувати елементи правопорядку, традиції вічнотривалих ціннощів (не поразницькі), на ґрунті пріоритету визвольної акції довершити переоцінку духових і політичних вартостей.
Коли вростемо в дні зудару Вільного Світу з тоталітарним, непереможний Захід вимагатиме від українців відвертої і безкомпромісової боротьби з комунізмом, чіткої і ясної ідеологічної зброї, як морально-політичної підстави тривалої української державности. Що ж зможе видвигнути тоді на потребу дня сила українського духа, яку концепцію: „Підстави нашого відродження”, рецептуру, „2x2 -4”, націонал-комуністичну доктрину, плятформу безклясового суспільства, „Нову Заповідь” популярного Винниченка, чи „непопулярну” спадщину „непопулярного” Липинського?
