менти Полтавщини, прилучається до української партії хліборобів-демократів, яку зорганізували відомі брати Шемети, пише для неї самостійницьку програму, активно працює в цім середовищі, перебуваючи в опозиції до тодішньої української влади. По проголошенні Гетьманом всієї України, Отамана військ українського вільного козацтва і донедавна командира першого українського корпусу генерала Павла Скоропадського на Всеукраїнському з'їзді хліборобів-власників, Липинський включається до державної роботи і працює на відповідальному пості посла і повновласного міністра Української Держави у Відні. Тут з його іменем зв'язаний зокрема обмін ратифікаційними грамотами Берестейської угоди, підписаними з одного боку Гетьманом України, а з другого — царем Болгарії, султаном Туреччини та імператором Німеччини. На пості посла лишається Липинський і за часів Директорії, та після голосної історії з Болбочаном подався в червні 1919 р. до димісії і лишився на еміґрації.
Повернувшись до наукової діяльности в 1920 році, друкує свою епохальну працю „Україна на переломі”, як замітки з історії українського державного будівництва в XVII стол. Одночасно веде й політично-організаційну та ідеологічну працю по лінії відновлення й закріплення Гетьманського Руху. Від 1919 р. до осені 1926 року мешкає в Райхенау біля Семмерінґу в Австрії, де й не покидає провадити господарство — пташину фарму, що була одиноким засобом існування. В цім часі пише брошуру „До українських хліборобів” та виносить на своїх плечах неперіодичний збірник „Хліборобська Україна”. Продовж 1920-1925 років вийшло її п'ять збірників. Там Липинський і друкує свої славнозвісні непроминального значення „Листи до братів-хліборобів”, які 1926 року випускає ще й окремою книгою. Коли на віденському ґрунті української еміґрації організується в 1921 р. Український Вільний Університет, Липинський бере участь і тут, як професор УВУ разом з ученими такого формату, як Грушевський, Колесса, Дністрянський і другими.
Року 1925 Липинський випускає в світ книжку, що є
