мова має багато наростків на означення заняття жінок і їх становища до чоловіків (-иня, -иця, -ха, -уха, -аля, -ка, -иха, -ина, -иця), одначе часом важко їх творити, й тому люди звертаються до інших мов, перш за все до знаної в нас польської мови. В нас ще досі нема слів жін. р. від слів: мистець, борець, ловець, мисливець, знавець. Від інших творять уже невдатні спроби, а саме: стрілкиня Д. 276/84, пол. нар. -ini, вже краще булоб „стрілbи́ця“, жреки́ня Д. 285/34, хоч є в нас своє слово „жриця“[1] (Шевченко, рос. жрица), пророкиня Д. 348/34 з пол. prorokini, а в нас „пророчиця“ Гр. Гол., вкінці, що вже дуже разить, „виконавчиня“ — жінка, що виконує, виконниця Д. 331/34. Нар. -иня маємо в слові „монахиня“ — черниця Д. 5/35. Навіть жіночий іменник, що його легко створити від чоловічого, а саме членка — жінка-член С. 22, у нас хибно перекручують на „членкиня“ (поль. członkini) і „члениця“, подібно як замісць правильного „посолка“ кажуть „послиця“.
Закінчуючи йменники з наростком -ка, завважу ще одно, а саме: назви правописів і абеток утворені на той сам лад з наростком -ка: кулішівка, желехівка, драгоманівка, „ярижка“, а тепер часто
——————
- ↑ Б. Д. Гринченко: Словарь украинскаго языка, том I-IV. Київ 1907-1909. Далі в скор. Гр.
