Сторінка:Гребінка Євген. Українські твори (Київ, 1906).djvu/83

Ця сторінка вичитана

Вертѝться, джеркотить, по дереву скака —
Оце то Соловей!

ДЯДЬКО.

Це — навісна синиця!…

І довго так небіж дурненький
Між птицями знаходив Солов'я;
А Соловей собі сіренький
Над ним співав, сховавшись між гілля.
1833 р.

XXVI.

ДЯДЬКО НА ДЗВІНИЦІ.

Ізліз мій дядько на дзвіницю
Та знай гука: „Оце комедія яка!
Всі люде на землі — мов ті перепелиці:
Здається більший з них не більше п'ятака.
Гай, гай! які ж вони дрібненькі!
Так ось коли я їх, як треба, розібрав!
А мимо йду̀чи, хтось на дядька показав
Та, далебі, мене спитав:
„Що то таке — чи щур, чи горобець маленький?“
1840 р.

XXVII.

ХЛОПЦІ.

Учора я дививсь, як хлопці
Гуляли на толоці:
Здається, крам там продавав один,