Про те ніколи сам Рибалка не казав;
А тільки він дійшов, як слідує, до краю.
Сула шумить, гуляє по степам…
Рибалка дивиться — і очі протирає:
Не вірить сам своїм очам,
Бо по Сулі — чорти б їх мучив матір —
Пливуть хлівці, стіжки, діжки, усякий крам,
І бідного його ниряє ятір!
Здихнув Рибалочка, да і назад поплівсь.
А що, земляче, пожививсь?
Ось слухайте, пани, бувайте ви здорові —
Еге Охріменко дурний? —
Пішов прохать у повітовий,
Що обідрав його наш писарь волосний!…
„Хто не вгадає? я?
Оце городять небилицю!
Щоб не пізнав я Солов'я,
Щоб не пізнав цю гарну птицю?…
Як тільки оком наведу,
То і вгадаю, де співа̀ка“, —
Так дядькові казав небіж, Грицько Підсака.
„Ходімо, я тебе до лісу поведу,
Усякої там птиці є багато.
Та буде сором, пане-брате,
Коли б ти Солов'я ізразу не пізнав“, —
