Сторінка:Гребінка Євген. Українські твори (Київ, 1906).djvu/8

Цю сторінку схвалено

спів в українському письменстві: до самої смерти своєї він нічого вже не написав і не надруковав українською мовою. Що тому причиною було — не знаємо; певне, та сама хистка та занадто м'ягка вдача його, що й перше одбила була від рідного письменства, та ще, може, в додатку до неї й слабість, яка незабаром і звело його в домовину.

В нашому письменстві полишик Гребінка не велику спадщину, але їй мусить дякувати, що им'я його й досі не пішло, то ще довго й не піде в непам'ять. Справжній талант літературний, орігінальність та щирість видко лиш в його „Приказках“ та деяких поезіях ліричних (найслабший з усього переклад „Полтави“). Легка гарна мова, артистична форма, орігінальний зміст то справжній гумор його приказок, з тихим відтінком щирої сумовитости в ліричних поезіях — сталися причиною того, що ім'я Гребінки стоятиме раз-у-раз високо в історії українською письменства. Справедливе сказав слово про Гребінчині приказки Куліш: „коли рівняти їх і до сусідньої словесности, то наряд чи є в ній кращі приказки од Гребінчиних, а тільки що сусідські дзвони голосніші від наших“. Серед Українських байкарів Гребінці на довго забезпечено одне з найперших місць поруч кращих заступників українського байкарства. Як міфічний Антей, що набірався сили, торкаючись матері-землі, так і Гребінка (та й чи один же то він?) набірався справжньої творчости, обертаючись до рідного письменства й родної мови, і єдіно лиш сим здобув він право на певне місце в літературі…

Сергій Єфремов.

20. XII. 904.
У Петербурзі.