Або хоча, як Сейм, такою —
„Й тоді б то вже я панував!“
Молебні день-у-день Спасителеві править,
У ставники свічки по десять хунтів ставить,
Все молиться, ні їсть, ні п'є, ні спить…
„Земляче! Бог з тобою!
На тебе десь туман у Литві навели.
Хіба забув ти, що великою водою
Ворочають великії млини?
Іх німці будувать уміють,
А вже не зляпає наш брат;
Вони сами товчуть і віють,
І мелють борошно, і сіють, —
Здається, що сами й їдять.
А млин хоч чепурний у тебе,
Та не для бистринѝ“. — „Балакайте про себе!“
Мірошник заворчав і рукавом махнув.
Його молитви Бог почув:
По небу вітерок дмухнув —
Як ворон, небо почорніло;
Шварнула блискавка — грім грюкнув і загув,
Із хмар, як з лотоків, водою зашуміло;
Маленька річечка, що так тихенько йшла,
Заклекотіла, заревла
І через греблю покотила.
Як на осиці лист, тремтить млинок од хвилі.
Вода напре — дивись: то вискочить гвіздок,
То паля тріснула, то заставку розбило,
А далі і знесло млинок.
Схопивсь Мірошник, да пізненько,
