Могила ж стогне, мов сопе, мов тяжко дише,
Боками сивими колише,
І з лиха на ввесь степ реве.
Народ дивується да їсть, да п'є горілку.
Вже панський стадник Опанас,
Покинувши товар, що пас,
З кишені витягнув сопілку,
Да як утне московського бычка!
Підківки зараз забряжчали,
В кружку дівчата танцювали;
Москаль покинув глек та садить гопака.
Аж ось — лулусь щось під ногами!
Загоготів якийсь підземний глас.
Базар утих, баби замовкли під возами,
Із ляку упустив сопілку Опанас
І люде хрестючись баньки повитріщали.
Могила тріснула, і те дитя, що ждали.
На божий світ сусіль — як пить дало!
Да що ж за чадо те було,
Що стільки гомону між нами наробило?
„Мабуть, підсудок?“ — Ні! — „Так лев?“ — Ні,ні! — „Так мішок
З дукатами?“ — Ні, ні! — „Так папорти цвіток?“
— Але ж! — „Так, з нами хрестна сила,
Мабуть, вона полубіса вродила?“
— Не втяв! — „Так вилила козацького коня?“
—Ні, просто привела руденьке мишеня!…
Миряне, слухайте! щось маю вам сказать.
Од цих Різдвяних свят, на самої Меланки,
