На панській винниці пив, як мошенник, брагу,
Ів сіно, і овес, і сіль.
Суддею був Ведмідь, Вовки були підсудки.
Давай вони його по-свойому судить
Трохи не цілі сутки.
„Як можна гріх такий зробить!
Воно було б зовсім не диво,
Коли б він їв собі м'ясиво,“ —
Ведмідь сердито став ревіть.
— „А то він сіно їв!“ — Вовки завили.
Віл щось почав був говорить,
Та судді річ його зъ починку перебили,
Бо він ситенький був — і так опреділили
І приказали записать:
„Понеже віл признався попеластий,
Що він їв сіно, сіль, овес і всякі сласти, —
Так за такі гріхи його четвертовать
І м'ясо розідрать суддям на рівні части,
Лисичці ж ратиці віддать.“
Я бачив, як пшеницю мили:
То що найкращеє зерно
У воду тільки плись — як раз пішло на дно,
Полова ж навісна пливе собі по хвилі.
Привів мене Господь побачить і панів:
Мов простий чоловік там инший пан сидів,
Другі, задравши ніс, розприндившись ходили.
І здумав зараз я, як тільки поглядів.
Що бачив, як пшеницю мили.
