Ця сторінка вичитана
Що колосків прямих я бачу тут багато,
А де-які зовсім схилилися у-низ,
Мов ми, неграмотні, перед великим паном,
Мов перед судовѝм на стійці козаки?
БАТЬКО.
Оті прямії колоскиЗовсім пустісінькі, ростуть на ниві даром,
Котрі ж поклякнули—то Божа благодать:
Іх гне зерно, вони нас мусять годувать.
СИН.
Того ж то голову до неба зволить дратьНаш писарь волосний, Онисько Харчовитий!
Аж він, бачу…
БАТЬКО.
Мовчи! почують — будеш битий.
IV
ЗОЗУЛЯ ТА СНІГУРЬ.
На дубі сидючи, Зозуля куковала:
„Що за годи тепер, зовсім не можна жить!
Одколи як тепло вже стало,
А гусені нема, черви зовсім так мало:
Прийшлось із голоду хоч у кулак трубить.“
— „На що вам так квілить, мій Боже милий? —
Снігур Зозулю перебив:
„Коли б я мав ваш стан і сили,
Отцю я погань би не їв,
Щоб сей да той мене, коли б я не доскочив
