Скрізь обзивалося „ура!“
Повки побачили Петра.
За ним бояре копотіли,
Чоло Москви, один в один:
І Шеремет'єв благородний,
І Брюс, і Боур, і Репнин
Ген перед шведами своїми
Карл із носилок виглядав;
Він лупав, мов сова, очима,
І щось пильненько сумовав.
Не залюбів небіжчик кулі.
Його що вранці підоцькнули…
Рукою мовчки він кивнув
І на Петра повки пужнув.
Зійшлося військо знов на полі;
Трещять, бряжчять шаблюки голі,
Грім із гармат заклекотів,
З гвинтівок кулі засвистіли,
Заржали коні, захропіли.
Уручь схопилися повки,
Москаль, і швед і козаки.
Як дрова народ там кришили,
Шпигали під боки штики,
Меж людом ядра заскакали;
Від крови людської шкварчали;
Кругом ревіло та гуло.
Прямеє пекло там було!
Усе староство військовеє
Як мога на поле глядить.
