Заворушились запорожцї,
Загомонїли чорноморцї,
Гудуть станицї на Дону;
В Очакові, землї турецькій,
Зібралась щось не по-братецький,
Песиголовцїв череда;
В Москві король воює шведський,
Гогоче кримськая орда.
Як же, псяюха, він злякався,
Коли над ним ушкварив грім,
Коли йому з Москви прислався
Папір з доносом тим самим,
Що на його відсіль послали!…
Боярство із Москви писало
Ласкавий до його привіт,
Таким-сяким його вітало,
Бо вовка за ягнятко мало, —
Такий і був, і буде світ!
Сам царь Петро, вельможний, білий,
Муштруючи великі сили
Насупротив нїмецьких військ,
В смутї не розібрав доноса,
І нахвалявсь утерти носа
І вибить з невгамовних віск.
Облившись теплими сльозами
(Хоч мабуть тер по-під очами),
Мазепа лист к царю писав
І так йому слебезовав:
«То бачить світ і Господь знає,
Що я гетьманом двадцять лїт.
