Сторінка:Гребінка Євген. Українські твори (Київ, 1906).djvu/21

Бажа умисне одного:
Дочку од лиха одволає
І ворога свого здолає,
Або іздохне од його.

Він злїсть у серцї затаївши,
Прикинувсь, буцїм забував
Свою біду, і дочку гірше
Перед народом кепкував.
Але, проміж ріднї шукав
Собі товаришів вірнїших
І жінцї нишком росказав,
Що на гетьмана він доносить.
(Мабуть самий нечистий просить
Жінок до дїла вербовать!)
Нї їсти не дає, нї спать,
Все шепче жінка Кочубею,
Домовиком за ним лїта,
Щоб листи слав він до Петра,
Гарчить з докукою своєю:
«Мабуть не зробиш? забожись!»
— Ну, добре, тільки відступись! —
І він кленеться перед нею.

Поміркували, погадали,
Зробили все, як добре знали,
Скомпоновали лист Петру,
Лист на гетьмана препоганий;
І Іскра, Кочубей і панї
Що́ знали — все мостили тут.
Та хто ж яснїшому цареві,
Московському государеві,