Багатий дуже Кочубей, —
Його ланам кінця немає,
Його отара скрізь гуляє
В зеленім лузї без людей;
А луг аж стогне під волами,
Під кіньми гарними й вівцями.
Багацько у його добра,
Отласу, хутра і срібла,
На видноці̀ і під замка̀ми;
Та пишний Кочубей не тим, —
Не довгогривими конями,
Не батьківськими хуторами,
Не злотом, бачите, яким
Його що-год дарує Крим —
Дочкою гарною своєю
Ти забагатїв, Кочубею!
Та й правди нїчого ховать,
Нїгде нема Марусї рівнї:
Вона — мов квітка та дубрівна,
Що тільки стала розцвітать;
Тополя буцїм на могилї, —
Гінкий та гнучий стан премилий;
