Сторінка:Гребінка Євген. Вибрані твори (Київ, 1935).djvu/93

 Регочуться дуже, мов бджоли гудуть
 Вигадують штуки і всячину гнуть.
Хто баляндраси точить дівці.
Хто лає подушне й мирське,
Там Опанас Грицьковій жінці
На вухо шепче щось таке,
А та червоніє, мов повна рожа,
І каже тихенько: «на що це похоже!»
 Маруся, дівка страх плоха,
 Зовсім, мов панна, хоч за книжки,
 Сором'язлива вже така…
 Що ж? випила із медом трішки,
 Не та стала дівка: — до хлопців цокоче,
 Як ясочки, грають Марусині очі.
На неї дивиться Андрій
Та позирає все в віконце,
І думає, коли б швидчій
За гору заховалось сонце.
В вікно він погляне, на дівку моргне,
Вона усміхнеться, плечима здвине.
 Іси собі до очкура,
 А в горі їжа не порадить.
 І тільки що хіба з добра,
 На животі тобі завадить.
 А вип'єш півкварти — завійна пройшла,
 І знову весела твоя голова.
Я маю думку вже таку,
Що краще жить було б на світі,