І видно все таки, що цеє не пустиня,
Аж ось вже і вони летять.
«Куди вас враг несе до гаспидського сина?» —
Почав Утятам Степ казать.
«Хіба ви хочете мене покинуть?
А я ж вас літом годував,
І просо, і овес, і гречку вистачав;
Без вас хіба мені з нудьги сказиться?»
«Улітку на тобі усякий хліб стояв;
На себе глянь тепер, який ти сивий став.
Останній колосок холодний сніг сховав;
І нічим нам біля тебе живиться,
А голод за що нам терпіть?» —
Сказали Утята, і ну швидчій летіть.
Чи знаєте ви сивого Кондрата?
Женивсь на дівці він, та й мусить ще кричать,
Що жінка щось його глядить не дуже хати,
Мабуть, що упада їй діду одвічать,
Як сивому Степу одрізали утята.
