УТЯТА ТА СТЕП
Минулися гречаниї жнива,
Семен натяг кожух на плечі,
Тепло пройшло, дітвора лізе к печі,
Замерзло поле скрізь, рілля, стерня, трава
Сніжечком біленьким припала.
Бідашний Степ став сумувать.
Пташки, що влітку так співали,
У ірій вже поодлітали,
І тільки край ставка оставсь табун утят.
Чи крижні то були, чи то були чирята,
Про те нам байдуже, а сила тільки в тім,
Що Степ іще не був пустий зовсім,
Дивлюсь, було, знялись з води Утята,
Закахкають, і ну Степом кружлять,
