Рубцов стрілив вдруге.
— Бий ще! — іронічно крикнув Хмара.
Знову бахнув постріл.
— Бий ще!..
Роздратований комендант валив набій за набоєм.
— Арбузов — давай лямпу!..
Арбузов світив та ставив лямпи, котрі одна за одною злітали з полички під меткими ударами Хмари. Нарешті зголосив, що лишилася лише одна, котрої не дасть, бо не буде чого засвітити на коридорі, як згасне електрика. Після того, як Раскін, присвітивши електричним ліхтариком — дістав кавалком цегли по пальцях, — чекісти відкрили навмання „гураганний“ вогонь до темної камери. Стріляли через визірку, в дірочку під нею і просто в двері.
Всі камери, насторожившись прислухалися до бою під дверима камери № 8.
В камері № 4 сиділи на тапчані зблідлі львівські комуністи — Стефан Кравс та Франко Петричко, котрі перебігли з Галичини до „Соціялістичного раю“.
Бувший мешканець камери № 8 — лежав на підлозі, приглядаючися через щілинку в дверях до „виконання вироку“. (З дверей цієї камери було видно двері восьмої та вихід.)
Прокурор Санін, вистрілявши із нагана з білою кістяною ручкою всі набої, — припинив стрілянину й зібрав чекістів на нараду.
Іншої ради нема… Треба зачекати до роз-
