— Комендант! Ачістіть зал от публікі!
Коли замкнулися двері за останніми, Ліплєвскій наблизився до лави підсудних і стукнув мавзером до поручків.
— Ну — сволочь! Помніже!
Отаман випростувався у весь велетенський ріст:
— Геть! — жидиня шмаркате!.. Мене можете вбити — України не вб'єте! Всерівно ваші трупи ще будуть пси ростягати!..
Багнети варти вінком оточили груди Хмари.
Четвертого листопада суд читав вирок.
„Іменем Української Соціялістичної Радянської Республіки…“
Хмара, Яблонівський, Іванів — до розстрілу. Останнім довготермінова в'язниця.
Спокійно вислухали смертники присуд. Коли прокурор Сталов з іронічною посмішкою запитав, чи будуть подавати прохання про помилування до „Всеукраїнського Старости“, — заперечуючо рушили головами: Не будем!
Всіх трьох, не відставили, як звикло судових смертників, до в'язниці, а привезли до тюрподу та помістили у камері № 8. Минулого її мешканця перевели до камери № 4.
6 листопада, на передодні сьомої річниці жовтневої революції, вулиці Винниці зацвіли червоними плякатами і гаслами.
Напроти тюрподу ҐПУ, на фронті мійського театру, увечері загорілися сотні різнобарвних електричних лямпок: „Хай живе жовтнева революція!