Підвівся і мовчки пішов.
Стьопа, розкривши скривлено уста, застиглим поглядом дивився йому услід. Продовжував дивитися в ту саму точку й тоді як двері вже замкнулися.
За кільканадцять хвилин — знову стукнув засув.
— Ну, маленький, ходім — до мами тебе заведем. Ставай — чого дивишся?!
Стьопа сидів неповорушно, якось здивовано придивляючись до чекістів.
Коли стали наближатися до нього — звісив голову і повалився на підлогу, стративши притомність.
Арбузов відтягнув його за ногу на середину камери й вдарив чоботом у бік.
— Ставай — не роби фіґлів!..
Рубцов з другого боку копнув в обличчя. З уст вибіг струмок крови, але Стьопа не рухався. Котєльніков засміявся.
— Диви! Мліє, як панєнка… Зараз я йому одеколону дам понюхати…
Вхопивши з кута смердяче відро-кібель вилляв усе з нього хлопцеві в лице.
Стьопа зідхнув і розкрив здивовано очі.
Підхопивши під руки, дозорці потягли його з камери зів'ялого, заплітаючого ногами.
Рубцов, виходячи останнім, вишкірив до Хмари зуби.
— Тебе теж треба буде так тягнути, чи сам підеш?..
Хмара лежав на тапчані й думкою проводив Стьопу.
