болєв[1] буде радий, як довідається, що ви вже в клітці. Знаєте, товариш начальник, — звернувся Варшавський до нач. ҐПУ — я як був оце у Винниці, так Соболєв мені каже: я аж тоді буду спокійний, як Гальчевського та Хмару розстріляю.
Двері відчинилися й до кабінету увійшов Остапчук. Стиснувши руки старшим чекістам сів і заклавши ногу за ногу несмішливо глянув Хмарі в очі.
— Ну, бандит, розскажи но цим товаришам, те, що мені в хаті казав…
В кабінеті начальника контр-розвідчого відділу подільського губ. ҐПУ у Винниці — оживлення.
Кругом великого стола сиділи, жваво розмовляючи, сам „начгуб“ Ліплєвскій, маленький худий жидок з істеричним обличчям, його заступник Іванов, інтеліґентний москаль з борідкою „аля Троцький“, начальник контр-розвідки Галіцкій, інтеліґентний жид з повним випещеним обличчям і гострими сірими очима, уповноважений „по борьбє с бандітізмом“ Соболєв, гарний молодий жидок в українській вишитій сорочці під чорною цивільною блюзою, уповноважений „по шпіонажу“ Наг — русявий жид з борідкою „аля Іванов“, та підручний Галіцкого в справах української „контр-революції“ — українець Харченко. Випадковий збіг, одного прізвища: Харченко — Хмара і Харченко — чекіст. Як гість, був присутній начальник „особого отдєла“ 24 дивізії — латиш Петерс.
- ↑ Уповноважений Подільського губ. ГПУ „По борьбє с бандітізмом“.
