Коли зима стала готовитися до здачі своїх позицій весні — Семен Харченко тяжко захворів. Хмурий ходив вулицями галицького міста, заходив до Просвіти і слухав на співанках рідних пісень. Сівши із замкненими очима в куточку, вслухався в молодечо-палкі розмови про боротьбу та волю, і ще нижче нахиливши голову вертався до малої кімнатки на краю міста.
Міряв її нервовими кроками. Час до часу глибоко зідхав дужими легенями і закинувши руки за голову розправляв міцні м'язи. Втомившися падав на ліжко і зажмуривши очі вилітав з кімнати. Поринав у снігах „другого зимового“, то стояв із своїм загоном табором у Летичівських лісах, готовлячися до нічного нападу на ворога: фиркають коні… поблискують під місяцем стремена і зброя… від'їжджають та приїжджають стежі… літній вечір дихає ласкою і смертю… 1921, 1922, 1923. рік… Перемоги і поразки… Хвилястий шлях до великої Мети… Загнаним звірем, сам чи з товаришем, блукав по селах ховаючися від звитяжного ворога… Бунтував серця селян, захоплюючи їх до дальшої боротьби. Заходив до Просвіт і Читалень: весело жартує і співає молодь… Під верхньою одежою у хлопців револьвери, обрізи, ґранати… Знову за-
