X
весїллї Ѳетіди, матери Ахилла, посварила богинь Геру, Палладу й Афродиту, кинувши золоте яблучко „для найкращоі“; богинї обрали собі за суддю Париса, сина царя Троянського Пріяма, й той оддав яблочко Афродитї, що обіцяла ёму добути найкращу жінку; через се Гера й Паллада на віки зненавидїли Троянцїв. Пісьля того Парис з запомогою Афродити викрав Єлену, жінку царя Лакедемонського Менелая, вкупі із усяким скарбом. За Менелая уступилися інчі грецькі царі, ватажком був Агамемнон, царь Аргоський, брат Менелая, інчі значнїші герої були: Ахилл, царь с Ѳессалїї, Аякс (Еант), син Теламона з Саламини з братом Тевкром, Аякс, син Оілея т. зв. малий (на зріст) з Локриди, Нестор царь Пилоський (з Мессенїї), Діомед — теж з Аргоса, Одиссей з Ітаки, Менелай, Ідоменей с Крита. Усї пішли походом на Трою — то була невелика земля в Малій Азії над Гелеспонтом, столицею її був Ілїон з замком Пергамським. Приїхавши туди пісьля усяких випадків, Греки допевнялись Єлени, але Троянцї її не вернули. Тодї Греки витягли кораблї на берег, стали табором й почали війну. Ілїон був міцно збудований — мури ёго будував сам с Посейдоном Аполлон, у Троянцїв було багато союзників і через се облога стояла довго; між Троянцями храбрували найбільш Гектор, син Пріяма, Еней царь Дарданський, Главк і Сарпедон з Ликії; не маючи харчів, Греки ходили грабувати сусїдні міста; так пройшло десять рік. Частину десятого року (52 днї) описує Ілїяда — Ахилл посваривсь з Агамемноном за те, що він у ёго одібрав рабиню й зрікся помагати Грекам. За проханнєм Ѳетіди Зевс надав сили Троянцям й вони стали перемагати Греків, Патрокл, приятель Ахилла, не стерпів і випросився на Троянцїв; ёго Гектор убив, тодї Ахилл розгнїваний помирився з Агамемноном, вийшов на війну і вбив Гектора. Похороном Гектора кінчається Ілїяда. Незабаром вбито й Ахилла стрілою Париса, Лариса встрелив Филоктет стрілою Геркулеса, але Трої не можна було взяти, бо в Ілїонї стояв Палладіюм — статуя Паллади; дізнавшися про се Одиссей і Діомед, викрали ёго. Пісьля того за порадою Паллади Одиссей порадив зробити деревяного великого коня, в середину ёго сїв він з інчими хоробріщими; Греки коня поставили на бе́резї,
