VIII
вбивав ёго Гектор далеко скоріще, як маємо тепер, й потім була смерть Гектора; така первістна поема містила б менче половини сучасної Ілїяди. Сю первістну поему розведено невеличкими додатками і цїлими поемами — як напр. пісня про герць Менелая і Париса, про подїї Діомеда, Долонея — десята пісня, піснї про битву під стїною грецькою (піснї XII–XV), грища на похоронї Патрокла і викуп Гектора. Звичайно, що досї принаймнї не всї ще сї додаткові поеми можна зовсїм видїлити, але про деякі, як наприк. про Долонею можна се думати дуже правдоподібно.
Таким робом Гомерова поема викликала цїлу школу прихильників. Одні з їх написали — можна гадати — невеличкі поеми, котрі було заведено до змісту самої первістної поеми; сї поеми розвивали епізоди Гомерової поеми, написані були на лад її, навіть власними виразами Гомерової поеми, через те, і з додатками, сучасна Ілїяда має все таки чималу єдність тона, мови, малюнку. Другі прихильники розробляли лєґенди Троянського цикля, котрих не торкався Гомер — так склалися т. зв. кикличні поеми; вони описують ті випадки, що були ранїйше, або пізнїйше гнїва Ахилла; так напр. Кипрія описує причини, з якої сталася троянська війна й перші роки Еѳіопида — історію її од смерті Гектора до смерті Ахилла й усе таке. Оттим часом, як інчі поети розвивали героїчні лєґенди Троянського цикля на лад Ілїяди, якийсь поета — можна гадати — с того самого цикля вибрав тему зовсїм одмінну — возворот Одиссея; форму сїєї поеми він зробив під впливом Ілїяди — характери, мова, дрібні картини — усе вже зроблено на лад Гомера, але дух поеми далеко інчий. Поема виявляє великий ґенїй автора, не менчий од автора Ілїяди; критики помічають одначе, що Одиссея більш має художества, містецьтва і менче натуральної простоти Ілїяди. Ся поема мала теж багато прихильників, під впливом її мабуть написані деякі с клясичних поем, Nestoj „возвороти“, поема про повертаннє героїв, Телегонія — про дїї Одиссея, Телемаха й другого сина Одиссея Телегона. Деякі утвори увійшли мабуть і в сучасну Одиссею, так як було й з Ілїядою; говорено, що ще давні критики мали кінець Одиссеї — кінець XXIII й усю XXIX пісні — так звана Ψυχαγωγία — за
