„Матимеш певну надїю — і рідних своїх привитати,
315„І у палати високі та в рідную землю вернутись.“
Так от сказавши, вона батогом понад мулами знову
Ляснула, й ті за собою далеко покинули річку.
Мули собі підтюпцем тупотїли ногами об землю,
А Навсикая їх віжками здержувала, що б за нею
320Піші могли поспівать — Одиссей і її покоёвки.
Сонце спочило, й вони у сьвящену діброву Аѳини
Славную в'їхали, де Одиссей і зостався чекати.
Сїв та й почав так молитись дочцї Олимпийця Зевеса:
„Вислухай, дочко Зевеса егидодержавця, молитву!
325„Сей раз принаймій почуй, коли перш мене чути не хтїла,
„Як потопав я, як гнав мене славний землї потруситель.
„Дай-же, що б були Феаки прихильні до мене й ласкаві!“
Так він моливсь, і почула молитву Паллада Аѳина;
Тільки ёму не показувалась, бо боялася дядька.
330Сей-же сердитий раз-в-раз вельми ремствував на Одиссея,
Богоподобного, поки він в землю свою не вернувся.
