поляки особлившій ласці неба, позисканій сокальською парадою.
Ще раз навідується Хмельницький до Сокаля в 1655 р. але тим разом його прихід не викликав уже такого вибуху захоплення, як у 1648 р. Раз, що польська вендетта занадто врізалася в память приборканого, українського населення, а друге, що похід Хмельницького й тепер не був нічим більше понад тактичний маневр, а освободження Галичини й приєднання її до Придніпрянщини, було й тепер поза межами цього маневру. Зневіра в успішність оружного зриву далася тут відчути в цілій повні.
З переведеної в томуж році люстрації сокальського староства довідуємося, що в місті були тоді цехи — кушнірський, ковальський, кравецький, шевський, столярський, боднарський й золотарський, ткацький та пекарський. Жидів було далі тільки два доми, як перед століттям.
В 1671 р. згорів Сокаль до тла. Рік згодом, коли на Галичину і Львів маширували полки Петра Дорошенка, станув під Сокалем гетьман правобережа Ханенко з 5000 козаків.
З важніщих подій пізнішої історії нашого міста згадаємо побут шведів у 1702 році, які здерли тут величезну контрибуцію й залишили по собі, крім сумної памяти, окопи, яких сліди збереглися до нині в двірському городі, на Бабинці.
