не позбавлений чару. Село розкинуте на невисокій холмовині, що підіймається понад мочаристі береги трьох зливаючихся на території села потоків, уже положенням свого „замчища“ зраджує давність своїх закладин. До тогож назви урочищ, піль і лісів довкола говорять теж. Своєю проречистою мовою. Ось урочище „під бабою“, якого назви вже народ не розуміє й звязує з якоюсь заклятою бабою, що ніби тут покутує, але в дійсности у назві урочища збереглася память давніх поганських часів, коли ставники-баби, збирали довкола себе щиросердечно відданий своїм богам нарід.
А там „Пробій“, де мав пробити княз князя, може брат брата, що не могли помиритися на батьківському насліддю.
А от на північ від села Велика могила „Печеніги“, подальше знову поле „Батовець“, під сусідніми Дмитровичами — багно, в якому колись потонуло ціле місто, то знов у селі Гриневі могила, в якій мав спочити „руський князь“.
Чи вже тих самих назв і споминів, що зберегалися цілими століттями, переходячи з покоління в покоління не досить для цього, щоб село, положене в такій історичній околиці, було само історичне,
Наш Звенигород, це дійсно старе, колись столичне місто одного з князівств Галицької Волости.
Що правда, то назву „Звенигорода“ носить аж чотири місцевости в Галичині — одна над Дністром, друга над Стрипою (біля Бучача),
