Карлові Великому в 803 р., а від його наслідників мала перейти ця ікона до одного з українських князів, який умістив її на белзькому замку. Відтіля то вкрав її у 1382 р. князь Володислав Опольський і вивіз аж на Ясну Гору до Ченстохови. Львівський хроніст Зіморовіч оповідає натомісць, що ікона Богородиці, мальована ап. Лукою на покриві стола, при якому колись збиралася св. Семя, дістався разом з віном кн. Анни, жінки кн. Володимира Великого до Київа, а відтіля дорогою спадщини до князя Льва Даниловича. Останній доручив ікону в опіку черців св. Онуфрія у Львові й від них мав загарбати її князь Опольський і вивезти до Ченстохови. Як не як але так у літературі, як і в народніх переказах звязок ченстохівської ікони з Белзом закріплений дуже сильно. Про Белз говорить і сам напис під іконою в Ченстохові: „Літ триста в Єрусалимі, пятьсот у Царгороді, пятьсот на белзькім замку і т. д.“…
3 Белзом вяжеться теж друга з чудотворних, хоч не така голосна, як ченстохівська, ікона — т. зв. „Язловецька Богородиця“, що тепер є у вірменському соборі у Львові. Первісно власність белзького старости Станислава Чурили (1424) передана з віном його дочки до Язлівця, де була зразу на замку, а від 1643 р. у вірменській церкві. В 1672 р. тікали Вірмени з Язлівця перед Дорошенком, якийсь час зберігали ікону в Бродах, а в 1692 р. перевезли до Львова.
Обидві ікони, відкидаючи особливо неправдоподібну ґенеальоґію першої, це очевидні твори високої україно візантійської культури, а в парі
