кох неістнуючих нині фільварків під Теребовлею, один з „кресових“ лицарів, що правом і безправям добували собі маєтности і наживу, пірвав з поля кількох орючих теребовлян, побив їх смертельно, а їхню худобу загарбав. Було це останнє з безправств, за які заприсягла йому Теребовля пімсту. В часах, коли Бог був високо, а король далеко, не оставало Теребовлянам нічого иншого, як піти війною на нахабного пана Шуманчовского.
Якраз в день св. Станислава, патрона пана Шуманчовского рушили теребовляни на Іванівку, взявши вперед благословення від попа Яреми. Проти них виїхав пишно вбраний пан Шуманчовскі з товаришами-шляхтою та двірнею. Але нім успів наблизитися, впав поцілений кулею з рушниці козака Леська. Охорона Шуманчовского розбіглася, а міщани понесли змасакрованого ще відтак трупа до міста.
Ціла справа скінчилася довгим процесом в 1722 р. на якому провідників „ребелії“ засуджено на смерть, а головніщих учасників на грошеві кари, які рівнялися їх маєтковій руїні.
З того часу аж до моменту заняття Галичини Австрією в 1772 р. жила Теребовля в можливому на ті часи спокою і мирі, протягом якого могла сяк так відбудуватися.
З інвентаря теребовельського староства, зладженого в 1777 р. довідуємося, що тоді було в Теребовлі дві церкви — деревляна Успенська та мурована св. Миколи, домів було 395 з 420 родинами, що творило коло 2.000 населення.
