так, щоби після тої неясної приголосної була голосна: книжка — книжок, стежка — стежок, просьба — просити, нігті — ніготь і т. д,
Г вимовлаємо як латинське h (голова), а ґ як лат. або польське g (ґвалт); г та ґ пишемо там, де цього вимагає вимова. Звук ґ уживається в українській мові тільки в словах, що походять з чужих мов і що вживаються в нашій мові здавна, напр., ґанок, ґудзик, ґонта, дзиґа, ґерлиґа, ґвалт і. т. д.
У нашій мові губні звуки: б, п, в, м у сполученнях з я, ю, є, ї майже ніколи не м'якчаться й вимовляються як бйя, пйя, вйя, мйя, бйю, пйю, вйю, бйє, пйє, бйї, мйї, Між губними звуками: б, п, в, м та йотованими голосними: я, ю, є, ї ставимо протинку (апостроф '): баб'ячий, п'ять, п'яниця, в'язати, в'ялий, м'ясо, ім'я, б'ю, п'ють, в'юн, б'є, б'ється, п'є, п'єте, на тім'ї, безхліб'ї і т. д.
Увага. Без протинки пишемо, згідно з вимовою, такі слова: святий, свято, святкувати, різдвяний, морквяний, цвях, цвяхований, звязок, звязати, звязувати, розвязати, розвязувати, тьмяний та инші, а також у чужих словах, як: бюджет, бюст, бюро, бюрократ, Вюртемберґ, Бельвю, Мюльбах та инші, де безапострофною буквою ю передається німецьке ü та французьке u.
185
