— Та, може, воєвода й здав би його, але вчора вранці полковник, що в Буджанах, пустив у місто яструба з запискою, щоб не віддавали міста: що він іде на допомогу з полком, але жде тільки другого полковника, щоб іти обом разом. І тепер кожної хвилини сподіваються їх… Але ось ми прийшли додому.
Андрій уже здалека бачив дім, не схожий на інші і, як здавалося, будований якимсь архітектором італійським: він був складений з гарної тонкої цегли, на два поверхи. Вікна нижнього поверху обведені були високо випнутими гранітними карнизами; верхній поверх був весь з невеликих арок, що утворювали галерею; між ними було видно грати з гербами; на ріжках дома теж були герби. Надвірні широкі сходи з фарбованої цегли спускалися на самий майдан. Внизу сходів сиділо по одному вартовому, що мальовничо й симетрично держалися одною рукою за алебарди, які стояли коло них, а другою підпирали схилені свої голови і, здавалося, таким чином більше схожі були на статуї, ніж на живі істоти. Вони не спали й не дрімали, але, здавалося, були байдужі до всього; вони не звернули уваги навіть на те, хто йшов
