чи не пошлеться в повітрі чогось, що живить сили. Коло воріт одного дома сиділа стара жінка, і не можна було сказати, чи заснула вона, чи вмерла, а чи просто забулася; принаймні вона вже не чула й не бачила нічого і, спустивши голову на груди, сиділа нерухомо все на одному місці. З даху іншого дома висіло вниз, на мотузяній петлі, витягнуте і зсохле тіло: бідолаха не міг витерпіти до краю страждань голоду і схотів краще самохітною стратою прискорити кінець свій.
Побачивши ці разючі свідоцтва голоду, Андрій не втерпів, щоб не спитатися в татарки: — Невже вони зовсім не знайшли, чим піддержати життя? коли приходить людині остання скрута, тоді нема що робити, мусить вона їсти те, чим доти гидувала: вона може їсти ті тварини, які заборонені законом, все може піти тоді на їжу.
— Усе поїли, — сказала татарка, — всю худобу: ні коня, ні собаки, ні навіть миші не знайдеш в цілому місті. У нас у місті ніколи не бувало ніяких запасів; усе привозилося з сіл.
— То як же ви, вмираючи такою лютою смертю, все ще гадаєте оборонити місто?
