Сторінка:Гоголь М. Тарас Бульба (1937).djvu/93

ськіше, ніж з євреями. Чернець теж трохи відступив назад, побачивши запорізького козака; та слово, невиразно мовлене татаркою, його заспокоїло. Він посвітив їм, замкнув за ними двері, звів їх сходами нагору, і вони опинилися під високим темним склепінням манастирської церкви. Коло одного з алтарів, заставленого високими свічниками й свічками, стояв навколішках священик і тихо молився. Коло нього по обидва боки стояли теж навколішках двоє молодих клірошан у лілових мантіях, з білими мережевими шемізетками, і з кадилами в руках. Він молився, щоб бог послав чудо: врятував місто, зміцнив занепадаючий дух, зіслав терпіння, прогнав спокусника, який нашіптує ремство й слабодухий, полохливий плач на земні нещастя. Кілька жінок, схожих на привиди, стояли навколішках, спершися і зовсім поклавши знеможені голови на спінки стільців та темних дерев'яних лавок, що стояли перед ними; кілька чоловік, притулившись до колон і пілястрів, на яких лежало бокове склепіння, сумно стояли теж навколішках. Вікно з колірними шибками, що було над алтарем, осяялося рожевим рум'янцем ранку, і впали від нього на підлогу блакитні, жовті й інших кольорів