кості, що од вогкості поробилися м'якими й розсипалися на борошно. Мабуть, і тут теж були святі люди і ховалися теж від мирських бур, горя й спокус. Вогкість місцями була дуже велика; під ногами їх інколи була зовсім вода. Андрій мусив часто спинятися, щоб дати відпочити своїй супутниці, до якої втома поверталася безнастанно. Невеличкий шматок хліба, проковтнутий нею, спричинив тільки біль у шлунку, одвиклому від їжі, і вона часто стояла без руху по кілька хвилин на одному місці.
Нарешті, перед ними показалися маленькі залізні двері. — Ну, слава богу, ми прийшли, — сказала слабим голосом татарка, звела була руку, щоб постукати, і не мала сили. Андрій замість неї ударив міцно в двері; почувся гук, який свідчив, що за дверима було велике просторище. Гук цей мінився, зустрівши, як здавалося, високе склепіння. Хвилини через дві забряжчали ключі, і хтось, здавалося, спускався сходами. Нарешті, двері одімкнулись, їх зустрів чернець, стоячи на вузеньких сходах з ключами й свічкою в руках. Андрій мимоволі спинився, побачивши католицького ченця, що викликав таку ненавидну зневагу в козаках, які поводилися з ними ще нелюд-
