кинувся до воза і схопив кілька великих чорних хлібин собі під пахву; але подумав тут же: чи не буде ця їжа, годяща для дужого, невибагливого запорожця, грубою й негожою для її ніжної статі. Тут згадав він, що вчора кошовий дорікав кашоварам за те, що зварили за один раз усе гречане борошно на саламаху, тим часом як його вистачило б на добрих три рази. Цілком певний, що він знайде вдосталь саламахи в казанах, він витяг батьківський похідний казанок і з ним рушив до кашовара їхнього куреня, що спав біля двох десятиведерних казанів, під якими ще жеврів жар. Заглянувши в них, він здивувався, побачивши, що обидва порожні. Треба було нелюдської сили, щоб усе те з'їсти, тим більше, що в їхньому курені лічилося людей менше, ніж в іиших. Він заглянув у казани інших куренів — ніде нічого. Мимохіть спала йому на думку приказка: „запорожці, як діти: коли мало — з'їдять, коли багато — теж нічого не зоставлять“. Що робити? Був одначе ж десь, здається, на возі батькового полку, мішок з білим хлібом, який знайшли, пограбувавши манастирську пекарню. Він прямо підійшов до батьківського воза, але на возі його вже не було: Остап узяв його собі під голови
Сторінка:Гоголь М. Тарас Бульба (1937).djvu/86
Цю сторінку схвалено
![](http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/3/34/%D0%93%D0%BE%D0%B3%D0%BE%D0%BB%D1%8C_%D0%9C._%D0%A2%D0%B0%D1%80%D0%B0%D1%81_%D0%91%D1%83%D0%BB%D1%8C%D0%B1%D0%B0_%281937%29.djvu/page86-1024px-%D0%93%D0%BE%D0%B3%D0%BE%D0%BB%D1%8C_%D0%9C._%D0%A2%D0%B0%D1%80%D0%B0%D1%81_%D0%91%D1%83%D0%BB%D1%8C%D0%B1%D0%B0_%281937%29.djvu.jpg)