— Це ти до мене говориш, жиде?
— До вас, ясновельможний пане!
— Гм… а я просто гайдук! — сказав триярусний усань з повеселілими очима.
— А я, їй-богу, думав, що це сам воєводі. Ай, ай, ай… — при цьому єврей покрутив головою і розчепірив пальці, — Ай, який важний вигляд! Їй-богу, полковник, зовсім полковник! От ще б тільки на палець додати, то й полковник. Треба б пана посадити на жеребця, такого прудкого, як муха, та й нехай муштрує полки!
Гайдук поправив нижній ярус вусів своїх, при чому очі його зовсім розвеселились.
— Що то за народ військовий! — провадив єврей далі: — ох, вей мір, що за народ хороший! Шнурочки, бляшечки… так від них блищить, як від сонця; а цурки[1] де тільки побачать військових… ай, ай! — Єврей знов покрутив головою.
Гайдук закрутив рукою верхні вуса і пропустив крізь зуби звук, трохи схожий на кінське іржання.
— Прошу пана зробити послугу! — промовив єврей: — ось князь приїхав з чужого краю,
- ↑ Дівчата.