очкура причеплені були довгі ремінці з китицями й іншими бляшками для люльки. Жупан червоний, сукна яркого, як огонь, підперезався узорчатим поясом; карбовані турецькі пістолі були засунуті за пояс; шабля брязкала по ногах. Їх обличчя, ще мало загорілі, здавалося, покращали й побілішали; молоді чорні вуса тепер якось дужче відтіняли білість їх і здоровий могутній цвіт молодості; вони були гарні під чорними смушковими шапками з золотим верхом. Бідна мати, як побачила їх, і слова не могла мовити, і сльози спинилися в очах її.
— Ну, сини, все готове! нема чого баритися! — промовив нарешті Бульба. — Тепер звичаєм християнським перед дорогою треба всім сісти.
Всі посідали, навіть і хлопці, що почтиво стояли коло дверей.
— Тепер благослови, мати, дітей своїх! — сказав Бульба. — Молися богові, щоб вони воювали завзято, боронили б повсякчас честь рицарську, щоб стояли завжди за віру христову, а як ні — нехай краще пропадуть, щоб і духу їх не було на світі! Підійдіть, діти, до матері. Молитва материна і на воді і на землі рятує, — Мати, слаба як мати, обняла їх, вий-
